Світова історія знає чимало масових злочинів. Але ніякий із них своїм масштабом та садизмом не може зрівнятись з тим, що було скоєно у 1932–1933 роках кремлівсько-комуністичним режимом супроти української нації — запланованим голодомором. Справжньою причиною його було не стихійне лихо, адже урожай у 1932 році був навіть кращий, ніж у попередньому. Головним у  цій трагедії, як вважають дослідники, стало рішення влади придушити національну самосвідомість українців, їхні претензії на державність, опір українського народу новим порядкам більшовиків, «розкуркуленню» та масовій колективізації. Спочатку це був голод, обумовлений непомірним планом хлібозаготівель. 1932 року в Україну прибула надзвичайна хлібозаготівельна комісія під керівництвом Молотова. Згідно з її вказівками у селян було відібрано весь хліб. Наприкінці 1932 року серед селянства розпочалися бунти. Не дивлячись на охорону зерносховищ, у деяких випадках бунтівникам вдавалось дістатись до зерна. Але з часом вкрай знесилені від голоду та хвороб люди уже нічого вдіяти не могли. Потім, з метою пришвидшення хлібозаготівель, владою було прийнято постанову «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель». «Заходи» мали на увазі штрафування їстівними продуктами так званих боржників з хлібоздачі. У них забирали не тільки зерно, м’ясо, сало, картоплю (як було написано у документах), а, відповідно до усних інструкцій, й все інше, що можна було їсти: буряки, горох, цибулю, сухофрукти, гарбузи і т.д. Не забули нічого. Влада знищувала сільськогосподарський інвентар: її уповноважені розбивали жорна, забирали  молотарки, закривали млини. Та все одно встановлений непосильний план не було виконано. 1 січня 1933 року Сталін надіслав ЦК КП(б)У, що знаходився у Харкові, телеграму«...про добровільне здавання державі колгоспами, колгоспниками та одноосібниками раніше прихованого хліба» з вимогою повернути борг, тобто, не зважаючи ні на що, виконати план. У пункті «б» цієї телеграми говорилось, що стосовно колгоспників, колгоспів та одноосібників, які приховують від обліку хліб, будуть застосовуватись заходи відповідно до постанови від 7 серпня 1932 року.  У народі цю постанову ЦВК і РНК СРСР«Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперацій й зміцнення громадської (соціалістичної) власності» було названо «законом про п’ять колосків».

Згідно з цим «законом» за так зване розкрадання хліба передбачалася смертна кара чи 10 років ув’язнення. Цей«закон» дозволяв розстрілювати дітей, що досягли 12 років. Одразу ж розпочалися тотальні обшуки. Все продовольство з України та Кубані (де 2/3 населення складали українці) було вивезено. Для мільйонів людей залишився лише один шлях порятунку від голоду — йти з рідних місць у пошуках харчів. І саме у цей момент Сталін посилає листа своєму емісарові Кагановичу з вимогою заблокувати в Україні і Кубані різні види транспорту, виходи з сіл, ґрунтові дороги. Сотні тисяч людей щомісяця гинули у страшних муках. У частини не витримувала психіка: люди божеволіли, траплялись випадки канібалізму. Щоб селяни не могли перебратися до міста чи купити їжу у міських магазинах, у грудні 1932 року було запроваджено паспорти лише для жителів міста. Так Україна перетворилася на великий концтабір, а незабаром — на морг під відкритим небом. А в той же час, коли гинули люди, влада гноїла хліб у місцях, куди його звозили, вивозила за рубіж зерно (4 мільйони тонн), велику кількість масла, м’яса та інших харчових продуктів.

У період голодомору здійснювалися й інші види репресій: «розкуркулення», арешти інтелігенції, чистки державних органів від зрадників (тих, хто не хотів виконувати вказівки компартійного керівництва), позбавлення роботи рядових комуністів, які не погоджувалися з генеральною лінією ВКП(б).

За роки колективізації з України було примусово вивезено понад 350 тисяч селян, зазнали переслідувань та репресій майже 20 мільйонів українських хліборобів. На сьогодні відомі сотні тисяч поіменних жертв геноциду, що забрав не лише мільйони життів українців. Він спричинив духовну руїну, занепад моралі, рідної мови, культури. Бо голод забирав у людей свободу життя, свободу думки. Це був засіб, «...яким людину змушували забувати про речі вищого порядку, а думати лишень про шматок хліба. Справді, додуматися до такого міг лишень сатана!». Відбулися зміни етнічного складу нації через велику кількість переселенців з Росії та Бєларусі. Втрат від того душогубства ще і досі не вдалося повернути — ні людських, ні матеріальних.

Ще досі не вдалося встановити точну кількість жертв терору голодом. Називають цифри від 7 до 10 мільйонів осіб. І більша частина з них — діти. Ось приклад, який навів Президент України Віктор Ющенко під час відкритого уроку пам’яті у Попільнянській гімназії на Житомирщині: «1 вересня 1933 року на заняття до школи у Березані, що на Київщині, прийшло менше третини колишніх учнів. Решти на той час уже не було серед живих».

Найбільше людей померло від голоду в Дніпропетровській, Полтавській, Кіровоградській та Одеській областях, що спеціалізувалися на вирощуванні хліба. Трохи нижчою була смертність у Вінницькій, Житомирській, Донецькій, Харківській і Київській областях. Краще за всіх пережили голодомор крайні північні райони, де у лісах, озерах, річках можна було розжитись на харчі.

На багато десятків років комуністичною владою було накладено табу на саме слово голод. Зрідка цю тему зачіпали письменники у художніх творах, про це писали та розповідали за рубежем у середовищі української діаспори. І лише у роки незалежності України почали прискіпливо досліджувати  причини та наслідки цієї зловісної трагедії.

У листопаді 2006 року Президент України В.А. Ющенко підписав Закон «Про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні», яким цей голодомор визнано геноцидом українського народу. 2008 рік оголошено Роком пам’яті жертв геноциду. У поточному році Україна відзначатиме 75-ті роковини того лихоліття. Крім того, розроблено Концепцію загальнодержавної програми на 2008–2012 рр. «Дослідження Голодомору — геноциду 1932–1933 рр. в Україні та увічнення пам’яті його жертв».

Пропонуємо вашій увазі список літератури на цю болісну у морально-психологічному плані тему. Знайомитись із різними документами, статистикою, свідченнями людей, яким вдалося пережити той жах і які вже пішли з життя, а також ще живих, дуже важко. Але це потрібно робити, щоб розкривались очі у тих, хто не вважає ті жахливі події геноцидом, і щоб зберегти у пам’яті нащадків несправедливо загиблих.

Складається список із 4-х розділів. У першому, що має назву «Сучасні законодавчі матеріали», представлено закони України, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також проект Концепції загальнодержавної програми щодо цього питання.

Матеріали другого розділу «Документи та свідчення» розкривають причини, перебіг та наслідки голодомору-геноциду 1932–1933 рр. в Україні. Складається він з двох частин. У першій частині представлено книги, у другій — статті з періодичних видань.

Третій розділ називається «Голодомор 1932–1933 рр. у художній літературі».

Завершує список четвертий розділ «Сценарії».

До змісту Наступна